Давньогрецьке поселення, що існувало на місці нинішньої Євпаторії, мало назву Керкінітіда (грец. Κερκινίτις). Після руйнування Керкінітіди протягом багатьох сотень років міського поселення на цьому місці не існувало. За часів Кримського ханства було засновано місто, яке кримські татари називали Кезлєв (кримсько-тат. Kezlev — «джерело»), турки Гезлеве (тур. Gözleve), а російські Козлов.
Євпаторія розташована у степовій, західній частині Кримського півострова. Місто простяглося вздовж Євпаторійської бухти мілководної Каламітської затоки. Середня висота над рівнем моря становить 10 м. Протяжність Євпаторії з півдня північ становить 12 км, зі сходу захід — 22 км. Водні ресурси – артезіанські свердловини Іванівського, Чеботарського, Альмінського-2 водозаборів, міських свердловин.
Євпаторія не належить до Південного узбережжя Криму. Клімат у Євпаторії степовий, сильно посушливий. Зима дуже м’яка, стійкого снігового покриву зазвичай немає. Літо спекотне та посушливе.
З природних лікувальних факторів слід відзначити унікальні бруду та рапу, морські та мінеральні води, повітря та сонце, пісок та цілющі рослини. У межах міста і в прилеглих місцях по береговій лінії розташовані численні дрібнопіщані пляжі. На схід від міста, у т.з. районі «Сонечко», пісок пляжів більший, трапляються дрібні напівдорогоцінні камені.
На околицях міста — на схід і на захід від нього — розкидані озера Мойнакське, Велике Яли-Майнакське, Мале Яли-Майнакське, Мале Отар-Майнакське та Сасик. Великою лікувальною силою володіють бруду та вода цих озер, висококонцентрований соляний розчин – ропа. Озеро Мойнакське наприкінці 1990-х років втратило свою цінність як родовище лікувального бруду у зв’язку з неконтрольованим скиданням прісної води Північно-кримського каналу.